•У чистий четвер перед Великоднем, люди купалися до сходу сонця і виливали воду в те місце, де не ступала людська нога. Селещани вважали Ідо після цього всі хвороби обходитимуть стороною.

•На місці теперішньої сільської Ради була встановлена карусель, яка обслуговувала дітлахів та молодь у вихідні дні.

•Під час голодомору доводилося їсти чорнобиль, лободу. Трактористам дшали по 300 грамів хліба із віки, біля школи варили «баланду» і люди стояли в черзі, щоб хоч трошки її попробувати.

•Не так просто селеіцинському юнакові було вступити в^ парубоцтво. Зокрема, жоден з парубків не мав права палити. Щоб його прийняли в парубки, хлопець повинен мати свої власні чобоги та Ішшку, вміти співати та танцювати, мати вдосталь сили і спритності, щоб постояти за себе й дівчину, поважати старших парубків, батьків. До цього ж, кожен повинен був знати звичаї та поважати церкву, дотримуватися постів. Ну а першою ознакою того, що пора приймати в парубків, був пушок над верхньою губою.

•Перепадало на горіхи і злодіям. Селещинський обряд полягає в тому, що коли хтось спіймався на крадіжці чи якійсь іншій непевній справі, йому вішали на шию чи давали в руку вкрадене і водили по всій окрузі. Злодій повинен викрикувати: «Я, такий-то, крав в та-кого-то таке-то й таке». За ним завжди біг гурт з дітей та собак, до-_ рослі також не рідко приєднувалися до цього гурту. Наприклад, був ' такий випадок. В сина діда Дем'яна звідкись з'явились чоботи. Як виявилось, він їх вкрав. Так йому повісили їх на шию і водили по всій окрузі.

•В часи, коли ліквідовували самогонщиків, вирішили покарати одну бабу, її посадили на бочку з бражкою і возили по всій слободі.

•Селещинській окрузі було таке повір'я, що якщо в купальський вогонь вкинути голки, то з'явиться до вогнища відьма. Попіл від купальських вогнів брали і носили з собою від всякої нечисті.

•Говорять, що пан, який жив багато років тому у Сухоносівці Сухоніс був похований на горбі, поблизу села. Після його смерті в могилі знайдено золото та деякі коштовні речі.

•На свято Івана Купала ряськівські дівчата клали вінки на ка-пусту. Говорили, що після цього її не поточить гусінь.

•Коли дівчина стала покриткою, то хлопці робили перед воро тами колиску, колихали її і співали забавлянки, Це означало що дитина нагуляна. ' А колы дівчийа зманить чужого парубка, то хату обмальовували або обмазували стіни яицями-розбовтками.

•Перед початком сівби Антон Іванович Сокіл запрягав коней і обробляв поля вдовам та одиноким престарілим. Це робив задля того, щоб Бог послав хороший урожай на його ниві.

•Баба-повитуха Вакулиха вміла пророкувати. Коли заходить до породілі, то говорить: «Це кавалер». Це означало, що дитина буде здорова і довго проживе. А коли скаже: «Це утопленик І мертвець, то дитина буде хворіти і може трагічно загинути».

•В Ряському за 5-6 днів перед сівбою старожили не спали вдома, а перебували в степу, чекали доки підсохне земля на горбах. Коли ж земля на цих ділянках вигрівала, зразу ж на цих латках висівали зернові культури.

•Надорілля славилося майстрами вишивки. Тут було кілька видів вишивок. Серед них: прутик (вишивали білим по білому), ляхівка, вирізування, мережка. Добре володіли вишивкою Марфа Даніленко, Оришка Полішко, Надія Таран.

•Як відомо, на свято Водохрещі в селах району на річках вирізували з льоду хрести. А в Ряському, на Пісках на Иордана вирізували з льоду цілий церковний алтар, який обливали буряковим квасом. На нього чіпляли вінки та рушники.

•Рящапи в 20-х роках їздили на розвідки до Америки. Серед них Архип Шубкч, Іван Валко. Михайло Терешко. Окремі з них залишилися проживати за океаном. Зокрема, Степан Грудницький, Дмитро Полішко.

•Відомо, що до реолюції навколо райцентру розміщувалися землеволодіння трьох братів Івана, Василя та Прокопа Дикунів. _ Та мало хто знає про те, як вони розбагатіли. СтарояМли щодо цього мають дві версії. Батько синів Яків Дикун служив у маєтку пана, що знаходився в селі Маьилівці. Одного разу він підмітив, де пан ховає гроші і при нагоді викрав їх.

Манилівський землевласник бук добрячою п'яничкою і неабияк грав у карти, інколи програвав усе, що було в кишенях і на тілі. Коли в черговий раз він заборгував чималу суму, то став шу-к Іти грошей. Тут йому й запропонував їх Яків з умовою, що той дасть розписку, що взамін за гроші віддає йому частину землі. Після цього старий Дикун став прикупляти земельку. А коли одружилися сини Іван. Василь та Прокіп, то кожному з них наділив по 600 десятин землі. Іншч версія. Буцімто десь приблизно в 1868-1870 роках Якову Дикуну пощастило бути свідком того, як у дворі, біля панської комори, собака вирив із землі кілька сотенок — катеринок. Коли стемніло, той став розкопувати місце собачої знахідки і вирив солідну суму грошей.

•В давнину біля Миколаївської церкви, що не так давно відновлена в Машівці, розміщувалося кладовище. Щоб похоронити на ньому померлого, необхідно було рідним заплатити церкві 100 карбованців. Першою тут була захоронена перша жінка поміщика Івана Ди^ луна Маруся (дівоче прізвище Ведмідь). Потім біля церкви захороне-но двох синів жуківського лікаря Тарасова. ,

•Говорять, що син поміщика Василя Дикуна Карпо був здоровою й сильною людиною. На подив жуківцям та герівцям міг плечем зупинити парову машину.

•Як передали пращури нинішнім старожилам, в Селещині. на місці РТП, за часів кріпацької кабали, стояли конюшні, в одній з них були спеціально обладнані колоди, до яких прив'язували кріпаків і били різками.

Говорять, що місцевий землевласник та керуючий маєтком оули до того жорстокі, що за їх наказом могли до смерті забити людину.

•Чого тільки кумедного не придумували в селі Ряськс. Так.^як пам'ятають старі люди, влітку туг була «кілосна» ніч, в яку парубки намагалися щось кумедне вдіяти дівкам. То дійницю на грушу повісять, то корову чи коня до дверей прив'яжуть та інше. Тодіу-то в цю ніч дівчата вдома не ночували.

•В Ряському на Водохрещу стільки люду сходилося на Оріль. що інколи їх не витримував лід.

•Цариною в Ряському називали посіяний хліб. Коли він через спеку не сходив, то священики разом з сільчанами ішли через усе село з молитвами, просячи в Бога дощу. Біля поля зупинялися і з іконами опускалися на коліна. Після цього всі заходили до двору Ригоренка, де жінки із принесених з домівок продуктів готували обід. Старожили пам'ятають, що тричі в день так званого «христового походу» в Ряському випад-ш на царину дощ.

•В Надоріллі неабияк сміливі жінки. Про це свідчить історичний «бабський» бунт», коли ряськівські жінки вигнали з села усіх представників влади. Крім цього, як виявилося, місцеві жінки не боялися чоловічих ревнощів. Підтвердженням цьому було те, що в Ряському інколи проводились вечорниці для заміжніх жінок,-

•Як відомо, Сслещинські чумаки входили до Макіївської валки. А ще до Селещини та навколишніх сіл приїздили чумаки з інших країв, які привозили мед й обмінювали його на зерно.

•Незважаючи на злиденне життя, селещани вміли відзначати свята. Так, на Масляну, тут було традиційним запрягати в сапи коней і влаштовувати масове катання по всій окрузі.