Ведучий:
— Травень 1845 року. Свята п'ятниця. Тільки-ио засіріло як машівські чумаки стали лаштуватися в далеку дорогу.

...Садиба отамана чумацької валки Івана Антоновича Скрипника.

(Звучить пісня «Ой за лужком оелененьким» ).

Виходить Скрипник. Дивиться на небо і говорить:

— О, вже скоро почне сходити гонце. Мабуть вже всі моі орли-чумаки з Машівки та Селещини мажі в дорогу знаряджлють. Жінко, не барися, буди синів та дочок, виносьте та вкладайте пакру запасні осі, волову упряж та все необхідне в дорозі.

(Жінка, два сини і дві дочки виносять знарядження ).

Скрипник говорить:

— Та де там батько Антон із іконою? Чи ще не проснулись? Вже світає, а звичаю треба дотримуватися. Синку Матвіє, нумо хутко сходи до хати.

Виходить батько з іконою.

Всі стають перед нею і говорять, кладучи тричі хрест:

— Господи! Повстрічай в добрий час.

Скрипник говорить:

—- Ану синки ідіть до сарая, виведіть воликів.

Не забудьте дати тричі команду: «Ший».
І прослідкуйте, чи стануть вони лизати своє ярмо.
Якщо ж так зроблять, то витримають дорогу до Криму.
 

(Звучить пісня «Чорна хмара наступає»).

До двору забігає чумак і говорить:

— Отамане, рідний батьку наш, чумаки вже стали у валку, чекають на твою мажу і на обрядову церемонію.

До двору заходять сини, один говорить:

— Батечку, воли по команді «Ший» стали в упряж і кожен лизав своє ярмо.

Скрипник говорить:

— Слава, тобі, господи! Витримають далеку дорогу (хреститься). Синку, виводьте мажару на перед валки, а ти, жінко, винеси півня Мишка, Бо без нього я не отаман — він же живий годинник на всю довгу дорогу.

Жінка виносить півня.

Отаман бере його і говорить:

— Михайло, Михайло розумнику наш. Від сьогодні він член моєї валки. Будитиме машівських чумаків, бо вони як виморяться за день, звечора як полягають спати, так вранці їх і горохом не розбудиш. А він будити вміє. Чумаки катівського півня за три версти чують і голос його навіть від півнів карлівської та кобеляцької валок відрізняють. Що не кажіть, а красивіших голосів, що мають машівські та селещинські півні, в усій полтавській окрузі не почуєш.

Всі виходять зі сцени.

Всі виходять зі сцени. Виходить ведучий і говорить:

— Машівська валка, до якої входило близько ста мажарів, шикувалася вздовж шляху «Селощина—Карлівка».
Коли ж в голову її ставала мажа отамана, то чумаки збиралися до гурту.
(На сцену виходять чумаки. З іншого боку іде з відром і березовим віничком Скрипник і кропить свяченою водою чумаків).

Скринник говорить:

— Покропив свяченою водою вози, волів, пятдесят метрів шляху.
Нехай нам допоможуть в дорозі Господь Бог та Матір Божа.

(Виходить батько Антон). Він звертається до сина:

— Ну й що, нечисту силу йорданською водою відігнали? А тепер, синку, бери в руки сокиру і долото
— головні знаряддя для виготовлення маж. Нагадую прадавнє передбачення: якщо сокира впаде на схід
— подоро

Чумаки говорять:

— Рідний батьку, наш, давай! (Скрипник бере сокиру і кидає).

Чумаки кричать:

— Хвала батьку, лезо показує на схід.
Батько Антон говорить:
— Синку, клади навхрест сокиру і долото.
(Той кладе. Потім усі переступають через сокиру і долото 1 повертаються до двору).
Ведучий говорить:
— Після цього всі чумаки розходяться по домівках. А ми завітаємо до садиби отамана.
Скрипник стоїть в оточенні сім'ї.
Батько Антон стоїть з іконою і читає молитву, яку повторюють присутні:
— Господи! Благослови! Благослови! Повстрічай! Дай, Боже, час добрий! Бувайте здорові! Нехай тебе Бог благословить і заховає від усякого недоброго ока!

(У виконанні дівчат звучить пісня «О Богородице Діво»).
 

Мати Скрипника виходить і говорить:

— Сину, дарую тобі вишиту моїми старечими руками сорочку.
Я не досипала над нею, щоб встигнути оздобити її до твого від'їзду.

(Скрипник бере сорочку і присідає на одне коліно). Говорить: Спасибі матінко за дорогий дарунок.
Одягатиму цю сорочку як і належить за чумацьким звичаєм, у великі православні свята та на той випадок, коли хтось із машівських чумаків помре у дорозі, інші

(Виходить дружина Скрипника і дає йому вишитий рушник). Говорить:
— Чоловіче дорогий, прийми цей рушник від мене, щоб він нагадував в дорозі про твою дружину і дітей, зігрівав тобі серце.

(Вона підходить до Скрипника цілує його в щоку і плачучи кладе голову на груди. Всі плачуть).

 Скрипник говорить:

— Ну, досить лити сльози. Я ж непокійник. Ісус Христос і Матір Божа допоможуть мені живим повернутися до батьківського порогу. З Богом!